Крафтманія

Щоб зрозуміти японців, треба бачити їхнє особливе ставлення до побутових дрібниць. Наприклад, зокін (zokin). Зокін вибір для збирання. Так, це лише ганчірочка для витірування пилу. Ними протирають меблі, підлогу, внутрішню та зовнішню частину будинку, велосипеди та автомобілі. Мистецтво виготовлення цієї дрібниці, передається з покоління в покоління. Щоб отримати у чистоті дерев'яні підлоги та татами, зокін потрібно течію століть у японських будинках, храмах та школах. Стільки любові та старанності! Це треба бачити! Не просто приємна ганчірка, а багатошаровий квадрат з бавовняної тканини. окремо це 4 шари тканини, які з'єднані «сашико» , тобто декоративним ручним шиттям. Тож скільки часу треба витрачати на це, думаємо ми! Але коли бачиш їхню різноманітність, опісляш, їм це не в тягар! Кожна мама та бабуся заготовляють зокін і зберігають під рукою у необмежених кількостях у скриньках. Так, виготовлення зокін перетворилося на ритуал. Звичайно, таким чином завжди утилізувався старий одяг, зношене кімоно та рушники. Після кожного використання, зокін зношується, практичні японці нашивають наступний шар тканини. Кожен школяр обов'язково практикується в цій шитті, і багато хто може пригадати свій перший зокін. Японська пристрасть до чистоти - звичайний життєвий уклад. Для учнів у щоденному прибиранні своєї школи звичайна річ.  Навчальний рік починається з того, що вони приносять до класу пару зокін. Традиції! Це наводить на думку, що слово «класна каса» та «гроші на ремонт» їм явно невідомі. Додам, що зокін можна колекціонувати. Ці предмети виставляються в музеях та аукціонах. Ну, хіба це не захоплення. Японці поважають свою працю, дбайливо зберігають традиції та знають, хто вони... Як можна не захоплюватися японською культурою? З повагою, Софія PS Стаття написана у 2014 році. Оновлена у 2026.

Наше улюблено місце відпочинку було майже знищено.

Коли мене запитують, як народжуються ідеї або де брати ідеї... відповідь проста. Для класної ідеї потрібен тільки чистий стіл та тканини.

Люблю цікаві замовлення! Починаю шукати нові підходи та мотиви…. адже модниці не люблять повторень!  На цей раз, вже була готова вишивка та джинс. Я обіграла вишивку в джинсовому оформленні. Краще сказати, джинс в етностилі. Будь-який виріб шиється поетапно. Я люблю створювати вироб фантазуючи по ходу шиття. По перше мені так цікавіше,, це наулюблений момент.  Ломаєш голову над формою, потім створюються окремі фрагменти, які з'єднуються в основні деталі, стібка та збирання виробу ... або збирання, а потім стібка. Як бачите, все просто! Надихає тканина та безумовно прекрасна вишивка… Мотив вишитий бісером, у виконанні самої замовниці, чудовий! Тому малюнок сумки не відволікає від маків, а служить тлом. Фетрові міні-маківки трохи пожвавлюють саму вишивку, з'єднуючи її з клаптевою частиною. Контрастні червоні маки та синій джинс — вдале поєднання! Саме вишитий фрагмент робить виріб таким яскравим та привабливим. Приєднуйтесь до українського стилю! P.S. Натхнення! І обов'язково, .... вишивайте!  

Якось молодій подрузі порадила заспокоїти свою душу у письмовій формі, як терапію ... І одразу згадалися мої занедбані блоги! Я пишу мало і тому пишу, як у порожнечу ... у читачів відгуку немає!  Тому, байдужий читачу, пускай у ігнор ці рядки, живи далі паралельним світом ... я пишу виключно для себе ... щоб запам'ятати! ... дні важкі... Намагаюся останні дні вийти із заціпеніння.  Дорога з гільз ... це моя дорога додому! Примушувала себе шити — розкроїла купу сумок, обклалася клаптями, нитками, недошитими проектами... ...все даремно! Постійне почуття невизначеності, тривоги, невідомості гальмує подібні заняття. Моє рідне місто Краматорськ. Зараз це звучить як виклик! Так, я тут мешкаю. Живу війною, думаю про війну, читаю про війну... і ніколи не зможу забути пережите. Коли в серпні добрі знайомі з Києва, запитали нас:- Як місцеві художники відображали подіїї Майдана? Побачити б!Моя відповідь була: - Та ми просто не встигли! Разом із країною жили Майданом… і одразу слідом прийшла війна. Моя мама намагалася сідати за натюрморти, писати квіти та не змогла не закінчити ... не продовжити ... повне заціпеніння ... живеш одним днем! Мій останній запис у блозі про сумку для подруги… я її шила під майданівський стрим, поливаючи сльозами… Вулиця Кирилкіна місто Краматорськ, наше перше мешкання. Дім попав під обстріл. Тяжке передчуття їло живцем… Цей рік мені дорогий, кожною своєю годиною та днем… я стала Злим Укром… стала іншою, мої діти змінилися, змінилися друзі, з'явилися вороги, стала іншою країна… мені легка думка залишити все та йти геть з дітьми… мені вже легко це уявити та вже не страшно так думати... ...водночас мій будинок став для мене ідеальним, не хочу ніякої Шотландії… хочеться шалено жити та бути! Страх смерті просто перетворює… хочеться міняти все та жити по-новому.... та просто жити!  Повертатися до творчості. Розділене життя навпіл, до війни та після...до 2014 року та після....Незбагненний сюрреалізм, коли частина країни ніби не переймається. Біль за моїх дітей, їх майбутнє....та невгамовна ярость.  Єдина емоція, гнів. P.S. так само сповнена надії на Божу милість для мого міста та моєї улюбленої України! Донеччина була та залишиться Україною! P.S.S. Добрий москаль - мертвий москаль!