Схема виготовлення кераміки

 

Суха глина, замішана з певною кількістю води, утворює глиняне тісто, що за властивостями відрізняється від сухої глини, оскільки воно стає тією чи іншою мірою пластичним.

Якщо глиняне тісто, через природні якості глини, виходить занадто пластичним (жирним), його потрібно зробити «піснішим», ввівши в нього, наприклад, пісок або інші кам’янисті неглинисті матеріали.

Така штучна маса краще піддається сушінню та випалу, завдяки чому вона менше скорочується в об’ємі.

Через це значно зменшується небезпека утворення тріщин на виробі, а крім того, полегшується дотримання заданих розмірів при його виготовленні.

Керамічне тісто, до якого введено кілька глин або кілька опіснювачів, наприклад польовий шпат і крейду (останні — для зниження температури спікання та оплавлення), можна назвати складною керамічною масою.

Такі маси можуть бути приготовані не лише в пластичному, а й у рідкому стані (шлікер), а крім того — у напівсухому та сухому.

Це зумовлено обраним методом формування виробів, а сам стан — кількістю води в масі.

Під нормальним тістом (масою) мається на увазі набухле тісто такої консистенції, при якій воно не прилипає до рук, легко, не забруднюючи рук, уминається і формується.

Цей стан встановлюється спеціальною пробою.

Приготування маси, формування та висушування

Маса будь-якого виду має бути доведена ручним або машинним способом до однорідного стану та містити достатньо вологи, що дозволяє їй легко формуватися.

Важливо, щоб при обробці маса була звільнена від пухирців повітря, які можуть розірвати черепок на дрібні шматки під час випалу.

Вироби з приготовленої маси формують різними способами:

ручним формуванням (ліпленням),

точенням на гончарному крузі, пресуванням,

литтям

та іншими способами, користуючись лише руками або дерев’яними, гіпсовими, сталевими та іншими формами,

а також машинами.

Приготовлений сирий виріб («сирець») навіть у звичайних атмосферних умовах висихає і твердне.

Для прискорення сушіння напівфабрикат поміщають у тепле сухе місце або у спеціально підігрівне приміщення — сушарку.

Протягом порівняно короткого періоду, що залежить від властивостей глини (маси), умов сушіння та його тривалості, форма виробу може бути підправлена інструментом, а також доопрацьована з метою нанесення, наприклад, рельєфного декору.

Але за межею так званого шкіряно-твердого стану виріб втрачає свої робочі якості й лише за наявності дуже великого досвіду може бути підправлений або змінений у конфігурації.

Якщо виріб («сирець») зберігається в нормальних атмосферних умовах, порівняно легка обробка його, наприклад за допомогою різця, можлива приблизно протягом доби.

Перший випал (утильний)

Навіть добре висушені вироби здатні розмокати у водних суспензіях глазурей або фарб, а тому шляхом попереднього випалу їм надають міцності, подібної до каменю, та нерозмоканості у воді.

Найчастіше їх випалюють не при повній температурі, необхідній для дозрівання черепка, а при дещо нижчій — як кажуть, «на утиль».

Однак, якщо виріб товстостінний, то не виключена можливість глазурування його прямо по сирій поверхні.

Після першого випалу черепок має здебільшого ще пористу структуру.

Керамісти працюють над пошуком ефективних водостійких добавок, які дозволили б виключити утильний випал.

Глазурування та декорування

Після того, як виріб охолоне, його глазурують, випалюють і декорують або ж одразу декорують, а потім глазурують прозорою глазур’ю (тобто наносять тонкий шар водної суспензії глазурі) і випалюють.

Виріб, підданий другому випалу, стає водонепроникним і гігієнічним у користуванні.

Не всі види кераміки глазурують.

Другий випал (полив’яний, глазурний)

Метою цього випалу є «приплавлення» нанесеної глазурі до черепка.

Відповідно до спеціального режиму підвищують температуру печі до гранично необхідної.

Кінцева температура цього випалу зазвичай залежить від тієї температури, при якій «дозріває» глиниста маса, а також від температури плавкості глазурі.

Глиняні вироби типу гончарних випалюють при температурі 800–1000°C, вироби з кам’яним черепком (наприклад, плитки для підлоги) — при 1200–1300° C; для так названої твердої порцеляни потрібна температура 1350–1400°C.

Третій випал (муфельний)

Цьому випалу піддають не кожен вид кераміки: досить часто він використовується стосовно білого тонкого товару («білизни»), наприклад порцеляни.

У такому разі її розписують переважно надглазурними керамічними фарбами, що флюсуються та приплавляються при 800–900° C і навіть нижче.

При виконанні унікальних художніх виробів іноді виникає необхідність і в четвертому та п’ятому випалах, що залежить від технологічних властивостей використовуваної палітри фарб.