Пишу просто для себе ... з Краматорська! Думки про мій 2014

Якось молодій подрузі порадила заспокоїти свою душу у письмовій формі, як терапію ... І одразу згадалися мої занедбані блоги!

Я пишу мало і тому пишу, як у порожнечу ... у читачів відгуку немає! 

Тому, байдужий читачу, пускай у ігнор ці рядки, живи далі паралельним світом ... я пишу виключно для себе

... щоб запам'ятати!

... дні важкі...

Намагаюся останні дні вийти із заціпеніння. 

Дорога з гільз ... це моя дорога додому!

Примушувала себе шити — розкроїла купу сумок, обклалася клаптями, нитками, недошитими проектами...

...все даремно!

Постійне почуття невизначеності, тривоги, невідомості гальмує подібні заняття.

Моє рідне місто Краматорськ. Зараз це звучить як виклик!

Так, я тут мешкаю.

Живу війною, думаю про війну, читаю про війну... і ніколи не зможу забути пережите.

Коли в серпні добрі знайомі з Києва, запитали нас:
- Як місцеві художники відображали подіїї Майдана? Побачити б!
Моя відповідь була:
 - Та ми просто не встигли!

Разом із країною жили Майданом… і одразу слідом прийшла війна. Моя мама намагалася сідати за натюрморти, писати квіти та не змогла не закінчити ... не продовжити ... повне заціпеніння ... живеш одним днем!

Мій останній запис у блозі про сумку для подруги… я її шила під майданівський стрим, поливаючи сльозами…

Вулиця Кирилкіна місто Краматорськ, наше перше мешкання. Дім попав під обстріл.

Тяжке передчуття їло живцем…

Цей рік мені дорогий, кожною своєю годиною та днем… я стала Злим Укром… стала іншою, мої діти змінилися, змінилися друзі, з'явилися вороги, стала іншою країна… мені легка думка залишити все та йти геть з дітьми… мені вже легко це уявити та вже не страшно так думати...

...водночас мій будинок став для мене ідеальним, не хочу ніякої Шотландії… хочеться шалено жити та бути!

Страх смерті просто перетворює… хочеться міняти все та жити по-новому.... та просто жити! 

Повертатися до творчості.

Розділене життя навпіл, до війни та після...до 2014 року та після....Незбагненний сюрреалізм, коли частина країни ніби не переймається. Біль за моїх дітей, їх майбутнє....та невгамовна ярость. 

Єдина емоція, гнів.

P.S. так само сповнена надії на Божу милість для мого міста та моєї улюбленої України!

Донеччина була та залишиться Україною!

P.S.S. Добрий москаль - мертвий москаль!