Скло, глазур, емаль

Різку межу в визначеннях скла, глазурі та емалі провести важко.

Глазур і емаль — це стекла, причому останнє з них є глухим (непрозорим)

Емалевий розплав більш в'язкий і менше розчиняє в собі барвник, ніж глазурний.

При низькій температурі в'язкість розплавлених стекол настільки велика, що вони стають твердими. Але, на противагу істинно твердим речовинам, які кристалічні (анізотропні), тобто мають просторову гратку з певною орієнтацією молекул (іонів) у просторі, і, як правило, мають певну точку плавлення, — скло аморфноподібне (ізотропне).

Хлористий натрій (NaCl), наприклад, як істинно тверда речовина, має механічну міцність, електропровідність, теплопровідність та інші фізичні властивості, помітно відмінні в різних напрямках кристалів.

Скло ж має однакові властивості в усіх напрямках, а найголовніше, на що особливо мусить зважати кераміст, — воно не має визначеної точки плавлення.

При плавленні однорідної кристалічної сполуки, тобто при переході її з кристалічного стану в розплав, спостерігається різке порушення ходу температурної кривої плавкості.

У цей час речовина, незважаючи на триваючу витрату тепла, ніби перестає нагріватися.

Тепло (робота) витрачається на плавлення кристалічної речовини. Тільки після повного її розплавлення вона знову продовжує нагріватися і переходить у рідкий стан. При затвердінні відбувається зворотний процес (іноді — з невеликими відхиленнями). Витрачене на плавлення тепло виділяється при кристалізації речовини.

Для скла подібна температурна крива плавлення або охолодження має плавний, без різких стрибків, вигляд.

Переходячи зі стану зовні нерухомого («твердого») у стан розплаву, скло поступово змінює свою в'язкість («пластичність») і поступово стає рідким.

Прирівнюючи глазур до скла, ми все ж маємо зробити певні застереження.

Зовнішній шар глазурі може майже повністю зберігати структуру скла, але в площинах контакту з черепком вона певною мірою видозмінена (наприклад, кристалами, що вросли в глазур). Крім того, глазурі виготовляють спеціально кристалічними тощо.

Глазурне скло, залежно від призначення глазурованого предмета, повинно мати низку практичних властивостей: кислотостійкість (особливо до харчових кислот), стійкість до атмосферних агентів, не повинно легко дряпатися тощо.

Глазурування або емалювання, окрім надання виробу гарного вигляду, має на меті зробити його більш гігієнічним, водонепроникним і таким, що добре зберігає підглазурне декорування.

Класифікація та можливі визначення глазурей

Велика різноманітність видів глазурей ускладнює їх сувору класифікацію. Тому ми наводимо лише деякі приклади визначень глазурей.

Сирі глазурі

Шихтові сировинні матеріали, подрібнені до відповідної тонкості, змішують з водою до тієї чи іншої густини глазурного шлікеру.

Отриману суспензію наносять на черепок. У цьому випадку до складу глазурі не входять розчинні у воді компоненти.

Фритовані глазурі

Якщо склад з розчинними у воді матеріалами змішати з водою, а потім нанести на черепок, то деяка розчинна частина складу (наприклад, сода) проникне в пори черепка і, таким чином, змінить співвідношення компонентів у сирому глазурному шарі, а отже, і плавкість глазурі.

Щоб уникнути цього, частину або всю глазурну шихту попередньо фритують, тобто спікають або сплавляють.

У результаті розчинні компоненти переходять у нерозчинні силікати та інші сполуки.

Фритування робить глазурний склад більш легкоплавким при повторному плавленні, тобто при політому випалі виробів.

Процес дозрівання такої глазурі дещо відрізняється від процесу дозрівання сирої глазурі.

Процес дозрівання такої глазурі дещо відрізняється від процесу дозрівання сирої глазурі.

Спостерігаючи через контрольний отвір муфеля одночасно за фритованою та сирою глазурями приблизно однакового складу, ми побачимо, що при 750–800°C фритована глазур є більш осклянілою, ніж сира.

При цій температурі на фритованій глазурі можна помітити бульбашки повітря, що піднімаються і лопаються, тоді як на сирій їх ще не видно.

Якщо зробити розріз (шліф) і подивитися на нього під мікроскопом, то побачимо, що в сирій глазурі міститься ще багато нерозплавлених частинок кварцу, і тільки при температурі близько 900°C виявляються бульбашки повітря, що піднімаються до поверхні; кількість частинок кварцу зменшується, але й при 1000°C у сирій глазурі вони ще залишаться.

При температурі 1050–1100°C і там, і там буде порівняно чисте глазурне скло, іноді ледь проросле знизу тими чи іншими кристалічними новоутвореннями, наприклад мулітом.

Останні складають проміжний шар між глазуррю та черепком

Визначення глазурей за складом

Назви глазурей (польовошпатова, свинцева, борносвинцева, стронцієва, літієва тощо) досвідченому керамісту говорять про багато чого.

Якщо глазур польовошпатова, то вона порівняно тугоплавка і може бути рекомендована для виробів з щільним черепком.

Якщо ж глазур, скажімо, багатосвинцева або борносвинцева, значить вона легкоплавка (900 — 1000° С). Вона найбільш придатна для фаянсу, майоліки або гончарного товару.

Очевидно, що визначення за цією ознакою орієнтовні.

Польовошпатову глазур можна коригувати і зробити досить легкоплавкою.

Визначення глазурей за плавкістю

Глазурі поділяють на:

• Легкоплавкі, що застосовуються при глазурному випалі нижче 1230° С,
• Тугоплавкі, що використовуються при політому випалі вище 1230°С.

У практиці художньої кераміки легкоплавкими вважають глазурі, що плавляться до 1000 — 1100° С.

Визначення глазурей за прозорістю, зовнішнім виглядом і поверхнею

Глазурі поділяються на:

Прозорі

Глухі (непрозорі)

Прозорі глазурі посилюють колір черепка і глибину декору.

Під глухими глазурями колір черепка не видно, але при тонкому шарі він здається злегка змішаним з кольором глазурі; це досягається додаванням різних речовин, дія яких подібна до дії глушника, такого як оксид олова.

Відомі дельфтські вироби з жовтуватим черепком, покриті олов'яною глазур'ю (емаллю), виглядають дуже білими і свого часу імітували китайський порцеляну.

Непрозорі глазурі часто називають опаковими (різновид глухих). Відомі старовинні італійські скульптури, покриті подібними глазурями (Ренесанс).

Поверхні глазурей можна характеризувати так: кристалічні (цинкові), дрібнокристалічні (типу авантюринових), блискучі, матові, кракле, з бульбашковою поверхнею тощо.

До цих характеристик іноді додають визначення, пов'язане зі схожістю їхнього кольору з природним, наприклад «корал».