Глина

Перші кроки з глиною

Коли ми починали свій шлях у гончарстві, крім самовпевненості, нам пощастило з доброй глиною та книгами. Книжкові поради, часом без переклада, англійською, спонукали нас експериментувати та втілювати дізайнерські ідеї.

Самовпевненість,до речі, була важлива на цьому шляху. Наші перші спроби надихнули, бо наступні кроки були вже не такі вдали. Тут ти і розумієш, чи потрібно це тобі взагалі!

Те, що для нас було корисним в часи, коли не було інтернету, ділимось з вами. Безперечно, це найцінніший досвід від українських гончарів, яким мало хто хотів ділитися!

Також хочу додати, що це основні прийоми з первісної обробки глини. Без чого взагалі ви не отримаєте якісний матеріал, якщо маєте справу з глиною взятою з родовища.

Але й ще опис від старого майстра дуже цікавий! Що сказати, вміли майстри розповісти так, що скоріше зрозумієш англійську. Те, що майстер приводить до прикладу часовярську глину, як кращу, нас особливо тішить, бо це мій край Донечинна і це глина, яку ми дуже любимо!

В данній статті приводимо досвід українського майстра Рисцова з книги "При гончарному крузі. Ілюстрації з книги.

---

Я застосовую два види глини: материкову та кар´єрну.

При змішуванні у пропорції 1:2 вони утворюють потрібну однорідну масу, яка має властивості міцного череп´яка і вогнетривкість.

Материкова глина

Материкову глину добувають у колодязях діаметром 1-1,5 метри.

Копати доводиться глибоко.

Глина первісного родовища здебільшого залягає на глибині 10-15 метрів.

Материкова глина утворюється там, де породи промилися водою.

Тому вона найчистіша, без домішок, білого або майже білого кольору, вогнетривка.

Саме такий шар глини (товщиною від 1 метра і більше) на глибині 12 метрів залягає у копальні мого діда.

Довгорічна розробка її призвела до того, що від колодязя на багато десятків метрів горизонтально простяглися врізнобіч рукави саморобних шахт.

Найкраща для гончарного виробництва часовоярська глина (Донецька область).

Кар´єрна глина

Кар´єрну глину можна знайти в яругах, по схилах берегів річок.

Це так звана осадова глина. Вона не така чиста, з усілякими домішками, які надають їй різного забарвлення, менш вогнетривка.

Головне, зверніть увагу на пластичність глини, тобто її здатність змінювати форму без розривів і тріщин.

Вона буває масною (або пластичною) і пісною (або малопластичною).

Масна — погано розмочується, повільно висихає, утворює в´язку липку масу

Пісна глина, навпаки, легко розмочується, швидко висихає, утворює не дуже в´язку піщанисту масу.

Виходячи з власного досвіду, скажу: щойно викопана глина малопридатна для роботи.

Вона й недостатньо пластична, і часто має різні домішки (дрібні камінці), які спричиняють руйнування виробів, бо розширюються під час випалювання, тоді як сама глина стискається.

Про те, як вибирати з глини непотріб, розповім нижче.

Польовий шпат, кварц, вапно (вони підуть на виготовлення поливи) також не можуть бути одразу використані: їх треба очистити від домішок, подрібнити, просіяти і промити.

Це трудомістка, одноманітна робота, проте вона необхідна, щоб потім було менше браку.

Сама глиниста маса теж повинна бути однорідною, інакше під час випалювання частини її неоднаково реагуватимуть на температуру.

А від цього нерідко утворюються викривлення, тріщини і розриви.

Ось чому первісна сировина потребує доведення.

Глину треба замочити на ніч у спеціальній ямі або ванні.

Це глиняне місиво аж до дна проштрикується палицею, щоб утворені отвори наповнилися водою.

А вранці починаємо готувати глину до роботи.

Вибираємо з ванни замочену глину на дощаний поміст.

Якщо помоста немає, то його можна замінити простеленою на долівці рядниною.

Складаємо її в конусоподібну велику купу. Потім дерев´яною довбнею поступово розбиваємо конус.

Коли глина розповзеться і шар її становитиме приблизно 5-10 сантиметрів.

Операцію треба повторити, тобто скласти знову таку ж купу, як була раніш. Розбиваємо її на шар, який вже повинен бути трошки товщим, ніж попередній (тобто 10- 15 сантиметрів).

Таке биття глини триває доти, аж поки вся глина зіб´ється і перед вами постане знову той самий височенький конус.

Щоб глина не налипала на довбню, її треба зішкрібати циклею.

Але найефективніше довбню частіше змочувати. А щоб глина не приставала до помосту, дід мій притрушував його попелом, якого доволі було в горні.

У глини, яку ми тільки-но збили, не виключено, що траплятимуться тріски, листя, корінці, черв´яки, камінці вапняку.

Щоб маса була придатною до роботи, треба якомога ретельніше відокремити від неї цей непотріб.

Для цього слугує стругач.

Ним треба перестругати всю купу глини на дрібні стружечки, вибираючи при цьому домішки.

Виганяння бульбашок повітря способом качання

Потім перестругану і відібрану глину скочуємо у великий куль і зволожуємо його.

Потрібну для роботи кількість відбираємо, щоб приступити до вигнання з глиняної маси бульбашок повітря, а решту глини вкриваємо мокрими ряднами або ганчір´ям, відносимо в прохолодний куток майстерні чи кладемо у ванну.

Виганяється повітря, яке буде потім заважати працювати на гончарному крузі, двома способами — качанням і вибиванням.

Малі глиняні шматки (такі же, як у господині, що готує тісто для вареників), викачуються на крузі.

При цьому з глиняної маси виходить повітря і вона стає суцільною.

Поясню спосіб вибивання. Якщо глини треба трохи більше, ніж для виготовлення одного невеликого виробу, то її зручно перебити на столі. Для цього беруть шмат глиняного тіста і з висоти витягнутої над головою руки з силою кидають його на верстак.

Затим його формують в буханець і розрізують струною або латунним дротом на два шматки.

Після цього верхній шмат кладуть на стіл зрізаним боком догори, а підрізаний нижній, не перевертаючи, з силою кидають на колишній верхній.

Знову роблять зріз під прямим кутом до столу, один із шматків також кидають зрізом догори, а на нього другий — теж зрізаним боком догори.

Отак-от повторюється операція приблизно двадцять разів.

Як готується глина вищого ґатунку